“Стає легше жити”: чому люди починають займатися волонтерством
Чиновниця, яка після виходу на пенсію щотижня приходить до благодійної організації сортувати одяг. Молода дівчина, яка збирає гроші і розносить продуктові набори тим, хто опинився у скрутному становищі. Що їх об’єднує? Чому люди йдуть на безоплатну роботу та допомагають іншим? І чому волонтерство так важко покинути?
Шість років тому під час дослідження з’ясувалося, що майже чверть українців та українок брали участь у волонтерському русі. Це дуже великі цифри, тому давайте розберемося, про яке волонтерство йде мова.
ВІД ЄВРО-2012 ДО COVID-19
Взагалі волонтерський рух як такий виник у 1859 році, коли швейцарський підприємець Жан Анрі Дюнан ініціював створення Міжнародного комітету Червоного Хреста – організації, що на добровільних засадах мала надавала першу медичну допомогу пораненим. Він зробив це після однієї з найкривавіших битв австро-італо-французької війни, де тисячі поранених солдатів померли через брак води, медикаментів та медичної допомоги. Пізніше Дюнан став першим лауреатом Нобелівської премії миру. А волонтерський рух поступово почав поширюватися на різні сфери життя: допомогу нужденним, важкохворим дітям і дорослим, постраждалим від природних катаклізмів.
З тих пір багато чого змінилося, і в Україні в тому числі. Разом із незалежністю повернувся і розвиток волонтерського руху. Вперше свого максимуму цей розвиток сягнув під час чемпіонату Європи з футболу 2012 року. За даними організаційного комітету «ЄВРО-2012 Україна», коли потрібно було набрати близько 5,5 тисяч волонтерів, до УЄФА надійшло майже 24 тисячі заявок – більшість (90 %) були з України та Польщі.
Наступний сплеск був пов’язаний уже з громадянською активністю. За час Революції Гідності та з початком війни на Донбасі, волонтерство в Україні вийшло на новий рівень. Під час Євромайдану українці та українки показали надзвичайний рівень самоорганізації: чергування, створення наметових містечок, забезпечення їжею та медикаментами, житлом, поширення інформації, медична допомога, – і це ще не повний перелік всього, чим займалися волонтери. З початком війни важливість волонтерства зросла ще більше: люди йшли добровольцями, почали плести маскувальні сітки, привозити їжу, спорядження, бронежилети, тепловізори, машини. Багато хто поїхав в зону АТО надавати медичну та психологічну допомогу, шукати безвісти зниклих. В той же час на підконтрольних територіях інші волонтери допомагали тим, хто був вимушений покинути свій дім.
Поступово волонтерський рух в Україні охопив усі сфери життя. Дехто займається з дітьми-сиротами, дехто допомагає важкохворим людям, піклується про постояльців у хоспісах, годує безхатченків, рятує тварин, допомагає будувати громадські простори, організовувати культурні події, навчає підлітків із сімей у важких життєвих обставинах, сортує одяг для нужденних – і чим більше вони це роблять, тим більше стає волонтерів.
Нещодавно стався ще один сплеск – він почався разом із пандемією COVID-19. В умовах, коли зупинився рух транспорту та робота більшості установ і бізнесів, багато хто опинився у безвихідній ситуації: без грошей, без доступу до соціальних послуг і медичної допомоги. Тоді в Україні та Запоріжжі зокрема першими на ситуацію відреагували волонтери: почали допомагати людям із вразливих груп, збирати гроші на устаткування для лікарень, надавати адресну допомогу.
“Комусь треба було допомогти перевезти хворого з лікарні додому. Одинокі літні люди просили купити і привезти продукти. Дехто під час хвороби не міг вийти до аптеки, тож просив привезти ліки, – розповідає кризовий консультант благодійного фонду “Карітас Запоріжжя” Ярослав Невзоров. – Коли в одному з гуртожитків був спалах коронавірусу, і його оточили стрічкою та поставили поліцейських, ми теж допомагали – привозили і продукти, і маски, і антисептичні засоби. Звичайно, нам знадобилася допомога. Ми принципово не залучали волонтерів там, де була загроза інфікуватися ковідом – щоб не наражати людей на небезпеку. Але вони допомагали з багатьма іншими заявками! Бувало так, що людині не могли допомогти ні сусіди, ні діти, а треба було прибрати в хаті або зробити щось на городі. Була й ситуація, коли в жінки щось сталося з водою, а комунальники сказали, що зможуть полагодити все лише до її будинку, а далі треба самій копати – туди ми теж залучали волонтерів”.
Через економічну кризу зріс попит і на інші соціальні послуги благодійних фондів, надавати які допомагають саме волонтери.
НАВІЩО ВОНИ ЦЕ РОБЛЯТЬ?
“У кожного була своя причина прийти у волонтерство, – розповідає 63-річна Тетяна. – У мене дитина з інвалідністю, якій допомагає благодійний фонд “Карітас Запоріжжя”. – І коли мене запитали, чи хочу я час від часу допомагати людям – звісно, я погодилася. Колись я працювала в облдержадміністрації, а зараз на пенсії. Я з людей, які звикли бути в центрі уваги, постійно бути зайнятими та робити справи, а не просто лежати та дивитися телевізор. Тому мені сподобалася ця ідея, і я вхопилася за неї. Вже другий рік волонтерство для мене як віддушина. Я чекаю кожен вівторок і кожну п’ятницю.
Але, звісно, я можу в будь-який день прийти. Просто я вже знаю, який обсяг роботи у мене буде в кожен із днів, розраховую власні сили і можу прийти в інший день, аби почати раніше. Це робота волонтерська, вона не оплачується – це для душі”.
Жителі міста приносять до “Соціального гардеробу” благодійного фонду одяг, а волонтери та волонтерки сортують його за станом, розподіляють на чоловіче / жіноче / дитяче. Іноді клієнти просять відкласти щось великих розмірів, якщо з’явиться – Тетяна з іншими волонтерками старається це робити. Вони настільки оптимізували процес, що допомагають людям швидше знайти необхідні речі.
“Я справді почала рватися на роботу. Раптово з’ясувалося, що мені справді подобається допомагати людям. Я ніколи цього за собою не помічала раніше. Я така людина… У мене троє дітей, і раніше мені говорили: “Тобі треба було стати вчителькою”. А я відповідала: “Мені потрібно було стати наглядачем на зоні, бо у мене всі ходили в білих шкарпеточках і “по стойкє смірно”, – іронізує Тетяна. – А зараз я стала м’якше. Коли я почала спілкуватися з людьми та розуміти, наскільки все важко і наскільки люди потребують допомоги. Ситуації бувають різні. Я стільки історій наслухалася! І про війну цю на Донбасі… Послухаєш, і стаєш м’якше. Навіть добріше”.
Єлизавета Токмакова разом із командою громадської організації “СВОІ” у відповідь на виклики пандемії почала доставляти людям продуктові набори. Вони вирішили це робити, оскільки через COVID-19 більше не могли допомагати так, як робили це раніше:
“Я входила до локальної команди Української Волонтерської Служби (УВС), ми відкрили навчальний проєкт для волонтерів. Але він припав на початок карантину, тому ми провели тільки перший модуль – і все. Ми не знали, що робити далі в умовах, коли все закрито. Тому вирішили відреагувати на ситуацію з пандемією і почати допомагати літнім людям, людям з інвалідністю, сім’ям з маленькими дітьми, – усім тим, хто опинився в зоні ризику”, – пояснила Ліза.
“Ми збирали гроші на продуктові набори, і наші волонтери їх доставляли. Транспорт тоді не ходив взагалі, тому ми намагалися розподіляти між собою заявки по районах. А потім ми подали заявку до проєкту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Зміцнення громадської довіри» і отримали грант. Але грант не покривав вартість продуктових наборів – ми отримали кошти на закупівлю велосипедів для доставки, друкованої продукції, мерчу, таргету та послуг телефонного зв’язку. Тобто нам все ще потрібно було збирати гроші на самі пакунки. Ми намагалися знайти партнерів, але бізнесу й самому було нелегко в умовах локдауну. Тому ми купляли набори лише на пожертви.
Інколи було дуже складно, тому що заявок ставало все більше, а грошей все менше, – згадує Ліза. – Тоді нам дуже допомогла пожертвами Львівська освітня фундація. Було складно, але загалом протягом проєкту, до кінця червня 2020 року, нам вдалося зібрати 21 тисячу гривень”.
До речі, з командою Ліза також познайомилася завдяки волонтерству – коли разом з учасниками руху “Будуємо Україну Разом” будували молодіжний хаб у Запорізькому обласному центрі молоді.
Дівчина запевняє, що для її команди волонтерство навіть не частина, а стиль життя. Вони займаються цим, тому що не можуть не займатися. Волонтерство робить їхнє життя змістовнішим, показує, що насправді існує більше виборів, ніж здається:
“Я почала більше розуміти різних людей і стала більш емпатичною. Тепер я вмію спокійно і з розумінням спілкуватися з різними людьми: і літнього віку, і безхатченками. До багато чого я тепер ставлюся спокійніше. Я хочу зробити внесок, аби змінити простір, в якому живу, – пояснює Ліза. – Коли я починаю піклуватися ще про когось, я менше думаю про якісь свої проблеми. Цей досвід показує, що майже все в цьому житті можна вирішити, і що деякі твої переживання не такі важкі, як тобі може здатися.
Багато людей живе в своїх рожевих бульбашках: коли у них раптово щось не добре, вони роздувають ці проблеми. А коли ти стикаєшся з іншою частиною світу, яка до цього була невидимою для тебе, ти починаєш більш тверезо дивитися на масштаб проблем. Ти починаєш бачити світ різноманітнішим”.
Звісно, ми не можемо викорінити всю несправедливість світу. Але зробити світ або просто життя інших людей трошки кращим – у наших силах. Коли ти допомагаєш іншим, у тебе з’являється впевненість, що в скрутній ситуації тобі теж буде кому допомогти. А ще вчені довели, що люди, які займаються волонтерством, довше живуть і менше стресують, а їхній мозок починає працювати краще.
Більше того, завдяки добровільній і безкоштовній діяльності на благо суспільства зараз можна подорожувати, вивчати іноземні мови та знайомитися з успішними людьми із різних сфер. Цікаво, що саме завдяки волонтерству можна знайти роботу мрії (і ні, не лише завдяки корисним контактам). Сфери благодійності і соціальних рухів – це найкраще місце, щоб навчитися так званим soft skills, адже тут надзвичайно важливо використовувати всі наявні ресурси з максимальною користю. Завдяки волонтерству можна навчитися проєктному менеджменту, організації заходів, роботі з різними аудиторіями як в житті, так і в соцмережах. Цей все можна отримати в обмін на декілька годин твого часу, і потім додати до резюме. А деякі види допомоги дають навички в конкретних прикладних сферах – наприклад, будівництва чи кулінарії.
Зрештою, люди, які займаються волонтерством, не залишають шансів відчуттю безвиході та безпорадності: адже якщо ти можеш щось зробити, значить, маєш силу. І, згідно з дослідженням від 2014 року, вже близько чверті українців і українок це усвідомлюють.
Проєкт “СВОІ люди” реалізується громадською організацією “СВОІ” за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID)